Найближчі події

Multi-media Cappuccino

Календар подій

<<  Сентября 2017  >>
 Пн  Вт  Ср  Чт  Пт  Сб  Вс 
      1  2  3
  4  5  6  7  8  910
11121314151617
18192021222324
252627282930 

Католицькі медіа

Сейчас 55 гостей онлайн
В Біблії - 1 PDF Печать E-mail
Автор: Kippas   
12.10.2009 22:29

Трапляється, що залишити треба також і вітчизну і дім свого батька, тобто свою родину. Це не легко. Не є простою річчю. Не можна легковажити цих цінностей. Не можемо применшувати значення вітчизни, значення міста, значення знайомих, кола приятелів. Не можемо легковажити і применшувати значення родини як такої. В Біблії цей мотив, заради якого людина полишає ці кола свого колишнього існування, є інший: Залиш своє минуле, добре минуле з усіма його позитивними моментами, які воно з собою несе. Вируш до країни, яку Я тобі покажу.  Покликанні залишають майбутнє не тому, що це минуле є поганим, а тому, що майбутнє є чимось новим. Це майбутнє, яке реалізує, творить Бог, заповівши його ще раніше. Це сам Бог показує покликаному кшталт цього майбутнього. Він цей кшталт, це майбутнє не тільки відчуває, але в ньому впевнений. Ця обітниця походить від Бога. Тому якщо б ми хотіли перекласти цей перший вірш на сучасну мову, на мову сучасних людей, які товаришують покликаним і які намагаються розвивати їх покликання, то можна було б сказати так: Мусимо мати свідомість того, що сьогоднішні люди дійсно мають багато всього того, що мають залишити. Багато залишають за собою. Мусимо бути цього свідомі.  Є ще одна важлива справа.  В моїм переконанні кінцівка цього речення: ...до землі, яку я тобі покажу, повинна бути реалізована саме тими, хто формують покликання.  Нашим завданням являється так показати реалізацію покликання, щоб дійсно в ньому можна було побачити Божий кшталт. На мою думку – зараз маю на увазі ситуацію духовної семінарії – мусимо запитати себе: що є метою духовної семінарії? Дуже часто маємо таку уяву, що метою духовної семінарії є виховання доброго клерика.  Натомість правдивою метою духовної семінарії являється виховання доброго священика. З власного життєвого досвіду можу сказати, що навіть дуже добрий клерик не завжди буде добрим священиком. Я був рукоположений майже тридцять три роки тому. Багато з тих, кого наші настоятелі вважали за взірець священика – залишили священство. Не хочу цього оцінювати, але також не можу це замовчувати. Я переконаний, що головним завданням тих, які товаришують покликанню, має бути указування прекрасних, чудових, гарних горизонтів священицького і монашого життя. У випадку священства ця мета являється нам ще більш виразно. Монашим життям керують трохи інші правила. Треба невпинно питати себе: чи бачення священства, візерунок священства, образ священства, які передаємо клерикам, є настільки захоплюючими, що це насправді є та земля, яку показує нам Господь Бог? І йдеться не тільки про наше бачення. Не йдеться тільки про те, чого вчимо клериків. Йдеться про те, якими священиками є ми самі, і яких священиків вони зустрічають у своєму житті. Який взірець священика мають перед собою? Прошу вибачити мені мою щирість. Можу помилятися, але маю право сказати про те, що спостерігаю навколо. Якщо починаємо відчувати ознаки кризи священицьких покликань – то перед усім це пов’язано з кризою, яку переживають самі священики. Немаловажне значення має те, що в останніх роках залишили священицьку сутану колишні ректори, префекти, викладачі семінарій, професори, які викладають на богословських факультетах. Можна про це не говорити, можна це легковажити, але це не означає, що все це залишається без наслідків. Для багатьох молодих людей, які вже навчаються в семінаріях, так і для тих, які ще тільки починають розпізнавати голос Божого покликання, це фундаментальна перешкода, щоб побачити богопосвячене життя так, як хотів би бачити його сам Бог. Так, як Він сам до цього життя чинить здатним.  Дуже часто дивимося на священство, через призму його реалізації. А в зв’язку з тим, що воно нерідко буває реалізоване невластиво, дуже важливою річчю є те, кому доручено виховання клериків духовних семінарій. Немаловажне значення має те, яка є реакція на процес ерозії священицької тотожності, яка є реакція на процес її ржавіння – особливо в межах духовної семінарії. Деякі гучні випадки полишення священства, які відбулися в останньому часі, створюють таку ситуацію, що слабкість показується як чеснота, а гріх показується як свобода. Натомість можна мати таке враження, що чернечі, дієцезіальні, церковні  настоятелі, до останньої хвилини якимось чином сприяють цієї ерозії священицького покликання, до кінця не усвідомлюючи того, які катастрофічні наслідки спричинює це в серцях молодих людей. Але не тільки. Повстають питання, на які не маємо відповіді, на які не хочемо відповідати, ігноруємо ці питання. І тоді дійсність покликання і саме покликання представляється нам якоюсь примхою. Зрада священства, залишення його, показується як відважний чин, про який гучно розголошується в засобах масової інформації, тоді як відповідальні за покликання, за його розвиток, взагалі не висловлюються з цього приводу. Оберігають радше тих, які відійшли, а не тих, які залишилися, або тих, які ще мають сумніви щодо тієї землі, яку обіцяє Господь Бог.  Спеціально дуже гостро ставлю це питання, тому що – прошу повірити мені – маючи справу і з клериками, і з світськими особами, які вчаться на богословських факультетах добре знаю, що це насправді стає дуже поважною проблемою. Ці гучні справи полишення священства і в орденах, і серед дієцезіальних священиків залишають такий наслідок, що земля, котру я тобі покажу... стає неясною, туманною, незрозумілою. І тому молода людина остаточно має сумніви, чому властиве має залишити те, що добре, адже не є переконаною, що пропоноване їй є ліпшим.   Це все, що стосується Авраама. Відомо, що це тільки початок того, що можна сказати про нього.



Обновлено 30.10.2013 12:51
 

box 1