Найближчі події

Multi-media Cappuccino

Календар подій

<<  Сентября 2017  >>
 Пн  Вт  Ср  Чт  Пт  Сб  Вс 
      1  2  3
  4  5  6  7  8  910
11121314151617
18192021222324
252627282930 

Католицькі медіа

Сейчас 57 гостей онлайн
Сергій Воронюк

СЕМІНАРИСТ

«А коли Ісус звідти проходив, побачив чоловіка, на ймення Матвія, що сидів на митниці, та й каже йому: «Іди за Мною!»

Бо Я не прийшов кликати праведних, але грішників до покаяння.» (Мт 9,9.13)

ВСТУП

Третього  вересня цього року минуло три роки від часу, коли я переступив поріг Старокостянтинівського монастиря братів капуцинів,

щоб розпочати там свій постулят - перший етап приготування до чернечого життя в цій братерській спільноті. А вже дев’ятнадцятого вересня в присутності братів, рідних та гостей, в урочитсій атмосфері та піднесеному настрої я складав тимчасові(на один рік) чернечі обіти чистоти, послуху та убогості.

 

Чим є монаші обіти? Чим вони є для мене? Над цим питанням хотів би затриматись під час цих «роздумів  вголос».

Як  на мене, можна описати два розуміння  чи два підходи до розуміннячернечих  обітів:

перший – мої обіти, моя жертва і мій дар для Бога. Моє посвячення на службу Всевишньому,   яке тісно зв’язане з відмовою від закладення сім’ї, ві д розваг та потіх цього світу, щоб належати до людей досконаліших та ближчих до Бога;

І другий – монаші обіти, як нічим незаслужений Божий дар, який Він дарує людині, досконало знаючи її слабість та грішність, не бридячись її недосконалістю. Дар, який в парадоксальний спосіб дає свободу і вільність, радість і життя в щораз більшій повноті.

Це розуміння, які співіснують в серці людини, в моєму серці. Вони взаємно накладаються, переплітаються, часом одне одного виключаючи, а часом дивним чином, доповнюючи. Саме дорога від одного до другого розуміння, з одним і з другим, через одне до другого і є тим про що хочу тут писати. Хочу поділитися як змінюється, чи,може, розвивається моє розуміння і, маю надію, переживання мого покликанння, звертаючи особливу увагу на останніх три роки – час настільки короткий, а водночас настільки тривалий та довгий, бо ж:

«В  Господа один день – немов тисяча років, а тисяча років – немов один день»

(2Пт3,8)

ПРОЛОГ

Незрозумілі для мене порухи в  серці...

Внутрішній спротив  і нехіть жити  в «системі відносин»  де мета досягається за рахунок інших, де «йдеться по трупах», де на першому місці – необхідність успіху і продуктивності...

Почуття, незадоволення з  такого життя та думки про те, чи має життя якийсь сенс...

Прагнення чогось більше...

Шукання самореалізації...

Страх та боязнь, що можу втратити щось насправді важливе в моєму житті, що можу загубитись, потонути, розмитись в сірій щоденності...

Почуття обов’язку  і думки, що, може,  Бог хоче, щоб я посвятив Йому своє життя...

Приблизно така гама почуттів, емоцій, думок та переживань, очікувань, як позитивних та безкорисливих, так і негативних та егоїстичних(і ще не мало інших, які важко назвати, вбрати в слова) привела мене до  постуляту Менших Братів Капуцинів.

На певному етапі свого життя  (під час навчання в ВНЗ) я почав відчувати, що життя, в якому шукаєш досягнення своїх планів ціною ближніх, оточуючих тебе людей, в якому постійно потрібно поводитись так, як цього вимагає ситуація і оточення(знайомі, викладачі, керівник і т.д.),  а не так, як часом підказувало сумління - це життя в рабстві, в неволі, в масках. З одного боку, я непогано вмів втиратися в довір’я й заводити корисні знайомства, але з іншого - це мене втомлювало, я бачив у цьому щораз менше сенсу, це було штучне і не справжнє.

Я боявся іти вперед, в моєму випадку – розпізнавати своє покликання в монастирі, але в серці відував брак щирої ті справжньої радості й задоволення з життя, чогось мені в цьому всьому бракувало, тобто залишитись в тому, що є, теж не хотілось(повертаючись думками в минуле, цей мій стан асоціюється мені зі становищем єврейського народу, коли вони боялись ввійти в Червоне море, яке було перед ними і яке Господь розділив, щоб Ізраїль міг перейти по сухому дну, але ззаду їх притискало військо єгипетського фараона, яке мало на меті повернути їх до єгипетської неволі та рабства).

«І  ввійшли Ізраїлеві  сини в середину моря, як на суходіл...

А єгиптяни гналися, і  ввійшли за ними...»

Приблизно з таким переживаннями я йшов до постуляту.

А ще я мав думки типу: в світі йдеться на якесь навчання, потім практика, стажування, шукання праці, кар’єрний зріст, а десь між цим усім  і вцьому усьому – одруження, діти, житло, відпустки і т.д. Хтось вибирає професію інженера, хтось співака чи юриста, хтось бухгалтера,  а хтось шукає себе на дорозі «релігійної кар’єри».

Такі думки про моє монаше життя, про життя в Ордені я мав. А чи не так має бути?

Ще перед початком постуляту я почув слова одного, тепер вже священика, котрий сказав мені, що розпізнати і реалізувати покликання – це означає відкрити і усвідомити «ким ти насправді є». Ось такий був початок...

Перший рік постуляту на Україні був для мене відкриттям, пережиттям і досвідченням того, що Бог є вірний і щедрий. Я досить багато молився, просячи Бога за людей, котрих залишив і про котрих тоді практично постійно думав(батьки, родичі, друзі), а коли я відвідував їх на канікулах чи отримував від них листи «бачив» як Бог давав набагато більше, ніж я просив у Нього, а навіть, ніж міг очікувати чи уявляти.

Я дійшов до висновку, що варто шукати волі Бога і старатися її приймати, а Бог турбуватиметься, і то набагато пильніше,ніж я собі міг уявити, тим, що мене хвилювало і за що я переживав. Христос говорить: «Отець же ваш знає, що того вам потрібно. Шукайте отож Його Царства, а це вам додасться!»  (Лк 12, 30-31)

Найбільшою пригодою з цього часу для мене була мандрівка-паломництво зі Старокостянтинова до Зарваниці з моїм магістром(виховатилем), братом Збишком, в яку ми вирушили, здаючись на Боже Провидіння і вірячи, що Він подбає про нашу ночівлю та харчування. Це був тиждень досвідчення близькості Господа і Його опіки та турботи, а також братерської любові та терпеливості брата.

Другий рік постуляту,  в Стальовій Волі(Польща) був для мене відкриванням Бога через розважання Слова Божого, на молитві, в розмовах з братом-магістром(тепер вже ним був брат Яцек). В цьому місці Господь дозволив мені зауважити наскільки я зв’язаний своїми уявленнями про те, яким Він є, наскільки я зв’язаний своїми страхами, своїми, не рідко, побожними практиками, стереотипною поведінкою, наскільки міцно я є рабом самого себе. Але в той же час, через Своє Слово, через людей,котрих ставив на моїй дорозі відкривав переді мною правду, що Він, Бог є любов’ю і що Він хоче чинити мене вільним, як Сам говорить: «пізнаєте правду, - а правда вас вільними зробить» (Йн 8,32).

А цією правдою є Він Сам  -  «Я - дорога, і правда, і життя» (Йн 14,6).

Головним моїм відкриттям з цього року, я б назвав усвідомлення того, що завданням християнина є пізнання Бога через молитву, Слово Боже, поради і вказівки наставника, через прагнення життя в близькості з Ним.

Третім періодом моє формації був новіціат в Сендішові Малопольському(теж в Польщі). Це був час глибшого досвідчення та усвідомлення, що Бог, Творець Всесвіту є і моїм Творцем, Котрий творить мене в кожну мить мого життя, що Він зараз, в цей час є присутній в Церкві(особливо через Таїнства та Своє Слово). Він присутній в моїх братах, в кожній людині, в мені. Я зрозумів, що Він не чекає, щоб я став досконалий своїми силами, бо знає(навідмінну від мене), що це неможливо.

А також Христос почав мені відкривати правду, що Його хрест – це місце, де бере початок нове життя, моє нове життя, нове життя для кожної людини. Його пробите серце – це місце звідки плине благодать життя в повноті, життя разом з Богом, що Він запрошує і мене взятого свого хреста і йти за Ним: «Коли хоче хто йти вслід за Мною, - хай зречеться самого себе, і хай візьме свого хреста, та й іде вслід за Мною» (Мт 16,24).

І робить Він це не за те, що я дорбий, не тому, що я це чимось заробив, а з любові, тому що Він створив мене, як і кожну людину для того, щоб ми були щасливі:

«І  побачив Бог усе, що вчинив. І ото, - вельми добре воно!» (Бут 1,31)

ВИСНОВОК

Багато з того, а напевно, більшість я якось прежив, зрозумів розумом, але ще довга дорога поки це знання «опуститься» та «осяде» глибоко  в моєму серці і стане моєю життєвою поставою. Та вірю, що Господь, як і Апостола Матвія провадитиме мене Своєю дорогою, переконуючи в Своїй до мене любові, котра усе лікує, усе наповнює, усе оживляє, котра є усім, бо:

«Бог  є любов» (1Йн 4,8).

 

 

box 1